Автор: Анна Саніна, клінічний психолог, працюю в КПТ і схема-терапії
Час читання: 10 хвилин
Ви на дні народження у друзів, за столом голосно, він сидить навпроти й у якийсь момент нахиляється, щоб сказати одну коротку фразу тільки вам, і десь усередині щось клацає: коротке тепле стискання під грудиною, раніше за будь-яку думку, те відчуття, яке ви впізнаєте як «о».
У цю секунду ви не знаєте про нього нічого, ні як він розмовляє з матір'ю, ні що робить, коли ви плачете, ні скільки разів зникав на три дні в попередніх стосунках, а через сім місяців сидите з подругою й кажете речення, яке вже казали про попереднього і про того, що був до нього: «Не розумію, як я знову в це вляпалась».
Питання «чому я обираю одних і тих самих людей» зазвичай звучить як докір собі, хоча відповідь на нього влаштована конкретніше й цікавіше за «такий типаж» чи «травма шукає травму». Нижче я розбираю, що про повторювані сценарії у стосунках кажуть дослідження, як працює схемна хімія зі схема-терапії і чому сильна іскра на початку мало говорить про те, чи підходить вам людина.
Коротка відповідь. Нас тягне до знайомого, бо мозок обробляє знайоме швидше й читає його як приємне, а дитячі уявлення про те, як влаштована близькість, працюють як шаблон, за яким ми впізнаємо «своїх». Сильна іскра зазвичай показує, наскільки точно людина потрапила в цей шаблон, а про сумісність вона каже мало. До цього додається проста обставина: ми знайомимося у вузькому колі, де люди й так схожі між собою.
Це перевіряли. Юбін Парк і Джефф Макдональд, дослідники з Університету Торонто, у 2019 році взяли дані великого німецького дослідження стосунків і сімей (воно називається pairfam), де з 2008 року щороку опитували понад дванадцять тисяч людей і разом із ними їхніх партнерів. Вони знайшли 332 учасники, які за дев'ять років мали стосунки з двома різними партнерами, і порівняли те, що кожен із цих партнерів написав про власну особистість. Двоє людей, які ніколи не бачилися, описували себе схоже, і ця подібність лишалася навіть після поправки на те, що самі учасники схильні обирати схожих на себе.
Є поправка, і вона з іншої роботи: у 2017 році соціальний психолог Пол Іствік із колегами показав, що значну частину повторюваності пояснюють прозаїчні обставини, бо ми знайомимося у вузькому колі з однаковою освітою, вірою й спільними знайомими, тож «типаж» частково є вашим щоденним маршрутом. Але лише частково, адже якби справа була тільки в середовищі, вистачило б змінити місто чи застосунок, а люди так і роблять: переїжджають до іншої країни й через рік сидять навпроти чоловіка з іншим акцентом, іншою професією й рівно тією самою манерою замовкати на дві доби, коли йому щось не сподобалося.
Ще в шістдесятих соціальний психолог Роберт Зайонц показав, що людям більше подобаються стимули, які вони бачили частіше, навіть коли це безглузді склади чи ієрогліфи без жодного значення: учасникам показували їх від одного до двадцяти п'яти разів, і що частіше стимул з'являвся, то приємнішим він здавався. Мозок швидше обробляє знайоме, і цю легкість ми читаємо як «приємно». Тепер уявіть, що цей механізм працює на моделях поведінки, які ви щодня спостерігали перші п'ятнадцять років життя.
Британський психіатр Джон Боулбі, автор теорії прив'язаності, називав такі моделі внутрішніми робочими: дитина, взаємодіючи з тими, хто про неї дбає, будує чорнове креслення, де записано, які загалом бувають люди й на що заслуговує вона сама, і складається воно з тисяч дрібних епізодів на кшталт того, підійшли до неї чи не підійшли, коли вона плакала, і що сталося з обличчям матері, коли вона про щось попросила.
У схема-терапії схожі патерни описано як ранні дезадаптивні схеми, тобто стійкі переконання про себе й про інших, що формуються, коли базові потреби дитини систематично не задовольнялися. Американський психолог Джеффрі Янг, засновник схема-терапії, виділив таких схем вісімнадцять, а для цієї розмови вистачить однієї. Емоційна депривація — це глибинне переконання, що вашу потребу в теплі й турботі ніхто не задовольнить, бо так було завжди, і людина з такою схемою часто взагалі не формулює прохань, адже просити те, чого не дають, здається безглуздим.
Схемною хімією у схема-терапії, насамперед у роботі з парами, називають ситуацію, коли найсильніший потяг ми відчуваємо до людей, які активують нашу давню схему. Якщо десь усередині записано, що ваших емоційних потреб ніхто не помічатиме, то чоловік, який на другому побаченні уважно розпитує, як минув ваш тиждень, і пам'ятає ім'я вашої сестри, не викличе у вас нічого, бо він приємний, нормальний і нудний, тоді як той, хто відповідає через шість годин, поки ви весь вечір дивитеся в телефон, запускає всередині все одразу. Це один зі способів пояснити, чому так багатьох тягне до недоступних людей.
Така напруга суб'єктивно не відчувається як тривога, вона відчувається як значущість, як «між нами щось є», і саме тому іскра виявляється доволі надійним індикатором: вона точно показує, наскільки людина потрапила у ваше давнє, а про сумісність каже мало.
Є й другий бік. У 2004 році нейробіологи Андреас Бартельс і Семір Зекі з Університетського коледжу Лондона показали за допомогою фМРТ, що коли людина дивиться на зображення того, кого любить, у неї знижується активність у ділянках, пов'язаних із критичною соціальною оцінкою та з оцінюванням чужих намірів. Це кореляційні дані, і прямих висновків про поведінку з них робити не варто, але напрямок збігається з тим, що я бачу в роботі: тривожні сигнали на початку зазвичай лежать на поверхні, їх просто читають навиворіт, тож мовчання здається глибиною, зникання потребою в просторі, а різкість прямотою, і через рік ті самі епізоди згадуються дослівно, тільки вже з іншим змістом.
Ні, вона просто рідше стоїть на самому початку. У 2022 році канадські соціальні психологи Стінсон, Камерон і Хоплок звели сім вибірок, разом 1897 людей, і виявили, що приблизно дві третини романтичних стосунків починалися з дружби, причому серед студентів саме цей шлях називали бажаним частіше за будь-який інший, включно зі знайомством на вечірці й у застосунках. Автори зауважують, що наука про стосунки цього майже не помічає, бо зручніше вивчати момент, коли іскрить між незнайомцями.
Механізм, який за цим стоїть, у 2015 році показали Люсі Хант, Пол Іствік та Ілай Фінкель на 167 парах: ті, хто зійшовся швидко після знайомства, були зазвичай приблизно рівні за зовнішньою привабливістю в оцінках незалежних оцінювачів, а в парах, де двоє довго знали одне одного до початку стосунків, ця рівність розсипалася. На першій зустрічі всі оцінюють людину приблизно однаково, а за рік оцінка стає вашою власною, і людина може стати привабливою саме для вас, з причин, яких сторонній у ній не побачить.
Тож іскра буває двох різновидів: одна спалахує на першій хвилині й тримається на впізнаванні, друга росте місяцями й тримається на конкретній людині, яку ви вже знаєте. Другу важче показати в кіно, бо у двогодинний фільм не влазить рік дружби, після якого щось зміщується, тому нас роками вчили першої, з її meet-cute і перешкодами, де сила почуття вимірюється величиною перешкоди.
У мене так було з майбутнім чоловіком. Він демонстрував любов і цікавість, робив усе для мого комфорту й приймав мене цілком, без жодних зауважень, а я перші місяці не вірила, що він щирий, і шукала подвох. Якщо в кресленні реальності записано «за теплом завжди приходить рахунок», то тепло без рахунку виглядає підозріло, і психіка починає шукати, де підступ.
Досі ми говорили так, ніби ви обираєте з готового асортименту людей, які вже мають характер, але частина повторюваності з'являється вже після вибору. У 1996 році американські психологи Джеральдін Дауні й Скотт Фелдман описали чутливість до відкидання, тобто схильність тривожно очікувати відмови, швидко знаходити її там, де ситуація неоднозначна, і сильно на неї реагувати. Ланцюжок виглядає так: стомлене мовчання партнера читається як «мене розлюбили», за цим іде претензія, холод або перевірка, і партнери людей із високою чутливістю до відкидання були менш задоволені стосунками, тож прогноз справджується, бо з ним щось робили.
Усе це стосується нейтральних і неоднозначних ситуацій. Насильство ніхто не породжує очікуванням: якщо вас били, принижували чи контролювали, це зробила доросла людина, яка прийняла рішення, і жодна схема її до цього не змушувала.
Фраза «я знаю свій типаж і більше на це не куплюся» майже ніколи не спрацьовує, і є дані, чому. У 2008 році Пол Іствік і Ілай Фінкель попросили учасників швидких побачень до початку вечора оцінити, наскільки для них важливі привабливість і перспективи заробітку в ідеальному партнері, а потім провели серію чотирихвилинних зустрічей, і ці заявлені уподобання не передбачили, хто сподобається учасникам наживо. Список у голові й механізм, що спрацював за півсекунди, погано пов'язані між собою, тому після розуміння власної схеми спершу змінюється мова, а поведінка підтягується значно пізніше: ви точніше називаєте те, що з вами відбувається, а діяти інакше починаєте за кілька місяців чи років. Часто перше, що зсувається, — момент упізнавання: ви розумієте, у що вляпалися, вже на третьому побаченні, коли ще нічого не сталося, хоча раніше розуміли на дев'ятому місяці.
Тривала терапія — надійний шлях, особливо в складних випадках, але не єдиний. У схема-терапії схему зрушує коригувальний емоційний досвід, тобто досвід, який суперечить її прогнозу, і здобути його можна по-різному: у стосунках, де вас уперше довго й нецікаво не кидають; після розриву, який виявився менш катастрофічним, ніж передбачала схема; у роботі з психологом, який послідовно відповідає на вашу потребу так, як на неї не відповідали в дитинстві. Працює лише прожитий досвід, прочитана стаття ним не стає.
Перші тижні з людиною, поруч з якою нічого не вмикається, зсередини важко відрізнити від байдужості, бо «мені спокійно» і «мені нудно» відчуваються однаково. З часом з'являється ознака, якої стосунки на схемній хімії рідко дають: ви перестаєте моніторити. Увага, яка роками йшла на розшифрування чужих інтонацій, вивільняється й починає йти кудись іще, у роботу, у сон, до друзів, яких ви давно не бачили, і за тим, куди вона вирушає, коли людини немає поруч, видно, що з вами відбувається. Орієнтовно це стає помітним за кілька місяців, і це орієнтир, а не клінічна норма.
Схема нікуди не зникне й триматиметься довше за все інше, час від часу подаючи голос, але значно раніше за неї зникає впевненість, що іскра щось означає. А що ви помітили першим — у той момент, коли зрозуміли, що це вже було?
Знайоме мозок обробляє швидше й читає як приємне, а дитячі уявлення про близькість працюють як шаблон, за яким ми впізнаємо «своїх». До цього додаються обставини: ми знайомимося у вузькому колі, де люди схожі за освітою, вірою й спільними знайомими.
Механізм працює незалежно від якості людини: іскра реагує на збіг із давньою схемою, і такий збіг буває і з уважною, надійною людиною, тільки проявляється тихіше. Тому питання «що саме в цій людині мене впізнало» дає більше, ніж оцінка «не та».
Це поняття зі схема-терапії, яким описують найсильніший потяг до людей, що активують нашу давню схему. Наприклад, за схеми емоційної депривації нудним здається той, хто уважно розпитує, а напруження викликає той, хто відповідає через шість годин.
Ні. Іскра буває двох різновидів: одна спалахує на першій хвилині й тримається на впізнаванні, друга росте місяцями й тримається на конкретній людині, яку ви вже знаєте. Приблизно дві третини романтичних стосунків у дослідженні Стінсон із колегами починалися з дружби.
Якщо схема сформована довкола емоційної депривації чи покинутості, стабільна й уважна поведінка не запускає знайомого напруження, і тіло читає її як відсутність значущості. Інколи спокій викликає підозру, що за теплом сховано рахунок.
У схема-терапії схему зрушує досвід, який суперечить її прогнозу, і здобути його можна в стосунках та в роботі з психологом. Якщо сценарій повторювався в багатьох стосунках або супроводжується сильним болем, варто звернутися до фахівця.
Стаття має інформаційний характер і не замінює консультації фахівця. Якщо у ваших стосунках є насильство чи контроль, це питання безпеки, і з ним варто звертатися до служб підтримки.
Якщо цей сценарій вам знайомий і хочеться розібрати його разом із психологом, я працюю онлайн: [запис на консультацію].